РИA Нoвoсти Укрaинa – рaдиoстaнция Гoлoс СтoлицыТaк слoжилoсь, чтo нa мaй выпaлo нeскoлькo истoричeскиx дaт. Нaпримeр, 1 мaя — Дeнь сoлидaрнoсти трудящиxся — трaнсфoрмирoвaлся просто в День труда, 8 мая — это День памяти и примирения, 9 мая — раньше этот праздник назывался День Победы в Великой Отечественной войне, теперь — День победы над нацизмом во Второй мировой войне. Кстати, в Украине только недавно впервые на официальном уровне начали отмечать 8 мая и 9 мая. В марте 2015 года президент Петр Порошенко утвердил празднование Дня памяти и примирения отдельным указом. А начиная с 2016 года, 9 мая в Украине официально отмечают День Победы над нацизмом во Второй мировой войне.Смотрите также: Праздник со слезами на глазах.
Выплаты ко Дню Победы в разных странахСимвол Дня памяти и примирения и Дня Победы над нацизмом во Второй мировой войне — красный мак. Это международный символ памяти жертв всех военных и гражданских вооруженных конфликтов.Почему в Украине стремятся отойти от празднования привычных дат, и к чему это может привести, в эфире радиостанции Голос Столицы проанализировал политолог, кандидат политических наук Алексей Якубин.(текст публикуется на языке оригинала)РИА Новости Украина Евгений КотенкоЛучшее доказательство, что все пропало. Соцсети об акции «Смертный полк» 9 МаяВже другий рік поспіль 9 травня Україна відзначає День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, а 8 травня — День пам’яті та примирення, так само, як це роблять у Європі та світі. Чи це єднання з Європою не призводить до певного розколу всередині самої України? — Насправді тут маємо бачити певну передумову цього питання.
Багато в чому, я так розумію, що влада, намагаючись просувати євроінтеграцію в різних напрямках, також вважає, що ця тема святкування Дня Перемоги теж має бути як у Європі. Якщо Європа святкує 8 травня, то нібито є логіка в тому, щоб перенести цей день святкування на 8 травня. Але певно не можна сказати, що це все ж таки святкування? — От у цьому і є проблема. Якщо ми говоримо про об’єднання, то в нас виходить таке, знаєте, своєрідне гібридне святкування. Тому що ми намагаємося, з одного боку, залишити 9 травня, хоча воно трохи трансформоване, а з іншого боку, додати 8 травня, щоб нібито сидіти на двох стільцях.
Тобто мені здається, що насправді це рішення було прийняте деякою мірою для того, щоб створити якусь окрему ідентичність святкування, відзначення, скажемо так, перемоги, на відміну від Росії насправді. Тобто зробити відмінність на рівні ідентичності. Тому що ми маємо розуміти, що перемога у Другій світовій війні або у Великій Вітчизняній війні, насправді для сучасної Росії – це теж є одна із таких складових ідентичності, яка є у сучасній Росії. І мені здається, що коли приймалося це рішення в Києві, воно багато в чому приймалося як спроба відмежуватися, сказати, що в нас це не просто перемога, але це і день примирення, тому що наша історія є такою, складною. Тобто ви вважаєте, що це погано? — Я вважаю, що тут не слід виливати з водою і дитину.
Чому так я вважаю? Тому що до цього проводилися різні соціальні дослідження, які показують те, що більшість українців 9 травня вважає все-таки Днем Перемоги. Тобто на демографічному рівні, соціологічному рівні значна частина наших громадян, їх батьки, їх діди брали участь в цій війні, і брали участь як частина радянської армії. Тобто виходить, що перемогу СРСР над нацистською Німеччиною наші громадяни сприймають як власну перемогу. І тому виходить, що ця спроба перетлумачити, переінтерпретувати це свято викликає у значної частини громадян незадоволення, громадяни відчувають, що в них забирається перемога.
Грубо кажучи, ми тепер маємо сприймати цей день або ці два дні як примирення, як, скоріше, таке траурне забарвлення. 0629.com.uaКто, сколько и какие выплаты получит к празднику ПобедыНасправді ми маємо розуміти, що поєднання, з одного боку, Дня Перемоги, а з іншого боку, Дня примирення в даному випадку, якщо ми беремо сприйняття громадян, воно сприймається як не зовсім доречне. Тому що, ще раз підкреслюю, багато наших громадян нічого поганого не бачать в тому, щоб вважати День Перемоги лише днем перемоги. Тобто це не день примирення… І саме в цьому є ключова проблема. Тому що, коли ми намагаємося змінити ідентичність цього свята, виходить, що це вступає в протиріччя з пам’яттю, навіть особистою пам’яттю, яка була в сім’ях, значної частини мільйонів наших громадян.
Тобто саме тому це викликає таке несприйняття. Більше того, використовувати на символічному рівні, відмовлятися, наприклад, від червоного прапору, а використовувати для цього мак. Який зв’язок мак має з Україною? Цей символ походить із Західної Європи, і більше того, з часів Першої світової війни. Тобто це маки, які розквітали на території, де загинули західноєвропейці.
Тому це символ був взятий Західною Європою як символ пам’яті. Деякі соціологи зазначають, що наявність саме двох дат знімає певну напругу, тому що 9 травня лишився Днем Перемоги, і з цього зробили політичний інструмент, тому з’явилась дуже велика кількість людей, які відзначають 8 травня – день, коли згадують і вшановують, але без певної заполітизованості. Що ви думаєте з цього приводу?— Якщо говорити про історію цього свята, слід розуміти, що воно навіть в СРСР почало відзначатись не одразу, в 1940-1950-ті роки, тобто на пафосному рівні День Перемоги почали відзначати вже в часи Брежнєва. У часи Сталіна або одразу після війни такого пафосного відношення до 9 Травня не було. Тобто воно почало відзначатись на такому рівні як частина ідеології десь з кінця 1960-років.Тобто ви визнаєте, що це є певна ідеологічна, політична конструкція? — Без сумніву, так і є.
Але насправді, незважаючи на ці політичні аспекти, для значної частини, особливо молодого покоління співгромадян, можливо, яким діди розповідали про війну або їх батьки, вони цей день почали справді, сприймати як більш святковий день. Тобто те, що СРСР сформував цю модель в 1960-ті роки перехід до більш пафосного святкування, насправді свідчило про те, що День Перемоги перетворився у велику, народну навіть, ідентичність, ідентичність в тому, що якщо громадяни зберуться разом, вони можуть перемогти, тобто є така точка слави. Мені здається, що значна частина громадян насправді в цьому сенсі позитивно сприймає це розуміння свята, свята перемоги над війною, що війни ніколи вже далі не буде, як це подавалось часто. На жаль, у нашій країні зараз є війна, є цей конфлікт, і тому, я думаю, цей конфлікт деякою мірою навіть ще більше посилює цю антивоєнну активацію цього свята, того розуміння, що війна має закінчитись для того, щоб потім не було наступних воєн. Є якась статистика, наскільки багато людей болісно сприймає святкування і 8, і 9 травня?РИА Новости Украина Евгений КотенкоТревожный День Победы.
Ветеранов от радикалов спасет Евровидение — Золотарев— Інститут демократичних ініціатив проводив дослідження про те, що більше 90% наших громадян вважає, що 9 Травня як День Перемоги – це свято, яке об’єднує більшість громадян. Щодо останніх соціологічних досліджень, я їх не бачив, тобто я поки не берусь говорити, яким чином громадяни сприймають 8 травня в додаток до дев’ятого, але якщо ми подивимось, наприклад, на минули й рік, то ми можемо побачити, що у нас 9 Травня починає також виступати своєрідною точкою мобілізації, тобто воно отримує новий зміст, тобто воно справді тепер політизується, але по-новому. Згадайте, у минулому році, наприклад, ми спостерігали вперше великий безсмертний полк, вихід в Києві, дуже масовий, багато хто не очікував, що це буде так масово. Тобто офіційно держава відмовилась від пафосних заходів, але при цьому частина громадян ініціювала низовий рух. А взагалі як це відбувається, наприклад, у ЄС? — Тут є нюанс.
Тому що, якщо ми говоримо про Європу, ЄС, то ЄС теж деякою мірою розколотий щодо цих дат. Тому що для частини західноєвропейських країн, таких як, наприклад, Франція, це день Перемоги. Ми маємо розуміти, у них він відзначається святковими заходами, тобто вони сприймають 8 травня як День Перемоги, тому що у Франції був великий антифашистський рух опору, і частина повоєнної ідентичності Франції полягає в тому, що Франція була однією з країн-переможниць у Другій світовій війні. Тому вони сприймають цей день як перемоги.
Для частини східноєвропейських країн, особливо наших західних сусідів, наприклад, Польщі, цей день, скоріше, сприймається як, з одного боку, звільнення від нацистської Німеччини, але з іншого боку, він має присмак того, що як говорять окремі польські, особливо, праві політики, це був початок радянської окупації або радянського режиму в Польщі, який частина, особливо правих політиків, ще раз підкреслюю, вони говорять про те, що це був не зовсім польський режим. Тобто це був режим ззовні. Відповідно, коли ми зараз говоримо про ту модель щодо 8 і 9 травня, яку у нас нав’язують, це є спроба прийняти у східноєвропейських країн, експортувати цю модель сюди і поширити її. Але тут є проблема.
Проблема полягає в тому, що якщо ми експортуємо, наприклад, цей погляд, який у Польщі або в деяких країнах Прибалтики, то виходить, що ми в такому разі починаємо одразу вважати СРСР чимось чужим для сучасної України. У різних інтерв’ю ви неодноразово згадували поняття «приватизація історичного минулого». Що ви вкладаєте в це поняття? — Я про це і кажу. Тобто, грубо кажучи, на жаль, у нас останнім часом загострилася така політика, коли частина політиків разом з Інститутом національної пам’яті намагаються сказати, що минуле України – це повністю відмінне минуле від радянського минулого. І тим самим є спроба сказати, що так як ми повністю маємо відмінне минуле, а відтак ми маємо відкинути різні радянські свята, тобто ті свята, ті дати, які святкувалися в СРСР, в тому числі День Перемоги, ми маємо теж відійти від цього.
Тобто оця приватизація минулого, на якому активно в нас піаряться політики, на жаль, це стало замінником офіційної державної ідеології. Виходить, влада сама тут дає можливості для цього. Коли ми говоримо про опозиційних політиків, які використовують ці дати, насправді вони намагаються протиставити один ідеологічний образ іншому ідеологічному образу. Наскільки це вдається політикам і з одного, і з іншого боку? До чого це призводить? — Потрібно просто розглядати в контексті, є таке дуже добре поняття – символічне насильство. Воно полягає в тому, що якщо частина громадян, наприклад, вважає 9 Травня частиною своєї ідентичності, коли вони бачать, що окремі представники влади починають говорити, що це не зовсім свято, або давайте тут не влаштовувати паради, тощо, вони починають відчувати, що в них щось вкрали.
І у них виникає таке почуття супротиву: чому так, чому ми раніше це святкували як свято, а тепер ми це не святкуємо. Грубо кажучи, це одне з ключових питань ідентичності. Тобто ми переключаємо тут нашу увагу на питання ідентичності. З одного боку, влада, я думаю, що вона цього і хоче, щоб ми з вами скоріше говорили про ідентичність, аніж говорили про сучасний курс влади.
Тому що владі деякою мірою вигідно, коли наші погляди зосереджуються на символічній політиці, аніж на теперішньому, на тому, що відбувається зараз зі школами, з медициною тощо. А з іншого боку, ще раз підкреслюю, громадяни відчувають, що це пов’язано з тим, як вони себе уявляють, як вони уявляють історію своїх сімей, як вони уявляють взагалі минуле цієї країни. Політика перетворює війну у певну зброю, використовує її для своїх цілей?Канал РИА Новости Украина на YoutubeЗолотарев: указ Порошенко о праздновании 8 и 9 мая – предвыборный маневр— Так. Якщо ми говоримо про ці дати, у нас політики дуже добре освоїли технологію створення образів друг-ворог, тобто переключення нашої уваги на цю модель «ви за чи проти», і тим самим — маніпулювання громадською думкою. Чому я вважаю, що ці речі, які у нас відбуваються навколо 9 Травня, скоріше, приносять багато проблем для нашої країни, аніж плюсів? Одні ідеологічні образи замінюються на інші ідеологічні образи.
Замість того, щоб вийти з цього ідеологічного туману, ми опиняємось в іншому ідеологічному тумані. Тобто ми, замість того, щоб прийняти деякою мірою правду про минуле 9 Травня з усіма його плюсами, мінусами, радянським ладом, ми замість цього отримуємо зовсім інший ерзац-образ, тобто один плакатний образ ми замінюємо на інший плакатний образ, і від цього ми краще не розуміємо минуле. Ми в черговий раз ми повторюємо проблеми, які у нас були в минулому, конфлікти, які у нас були в минулому. Як ця тема впливає на суспільні настрої сучасних українців?— На побутовому рівні більшість наших громадян, можливо, не до кінця розуміють ці складні дискусії, що і як. Але вони відчувають це на рівні символічного насильства.
Вони, наприклад, звикли використовувати червоне, а тепер їм говорять: не можна використовувати червоне, це тоталітарний символ, це заборонено. Частина громадян до цього його використовували, а тепер їм забороняють це робити, і чому їм забороняють? Тобто їм логіка теж не до кінця зрозуміла. У громадян складається враження, що їм намагаються нав’язати щось або відібрати, що в них було, а нав’язати щось інше, не їхнє. Політики це роблять свідомо, тому що вони вважають, що це дозволяє їм деякою мірою переключати увагу людей із соціально-економічних питань на питання символічної політики, і тим самим уникати питань, на які у них немає відповідей. Тобто немає відповіді, чому є проблеми в країні, чому є проблеми з корупцією чи що відбувається із соціальною політикою.